Український кондотьєр

Писати про таку людину, життя якої оповите міфами, стародавніми переказами, вражаючими легендарними подробицями (при тому, що достовірних документів, на жаль, явно замало) – завжди непросто , проте дуже цікаво.

Отже, що ж нам відомо про Дмитра Івановича Вишневецького, котрому приписують непідтверджене джерелами, можливо, значно пізніше за часом, уславлене прізвище «Байда»? Це був  український магнат родом з Волині, власник маєтків у містечку Вишневець Кременецького повіту, князь   гербу Корибут, гетьман, козацький ватажок. Значна частина істориків вважає саме його засновникові (або ж історичними патроном) Запорізької Січі.

Народився Дмитро Іванович близько 1516 року (ймовірно, 8 листопада, в день святого Дмитра), у родині, яка вела свій родовід від Великого Князя Литовського Ольгерда, нащадки якого поріднилися з українськими магнатами. Предки його володіли величезними маєтностями в Україні. Молодій людині долею була відведена військова кар*єра, але, щоб зрозуміти реалії життя нашого героя, треба брати до уваги  специфіку бурхливого, кривавого та суперечливого ХУІ століття.

Молодість Дмитра Вишневецького збіглася з часом різкого посилення  татарської навали в Україну. І він, починаючи від 1551 року – староста  Канівський і Черкаський, був зобов*язаний, перебуваючи на службі влади Речі Посполитої  та Великого Князівства Литовського, відбивати ці напади. Саме з цією метою 1553 (або ж 1554 року) Вишневецький збудував знаменитий Хортицький замок на острові Мала Хортиця, який, на думку багатьох дослідників, і став, власне, тим історичним «зерном», з якого згодом зродилася уславлена  Запорізька Січ. Частина вчених (хоч і не всі) вважають Вишневецького на цій підставі першим гетьманом Запорізького козацтва. Цим визначаються роль і місце Дмитра Івановича  в українській історії.

Але, знову підкреслимо, слід брати до уваги специфіку тієї доби. Якоюсь мірою Вишневецького можна вважати «українським кондот*єром» ХУІ століття – адже він, залежно від обставин, переходив на службу різним володарям – в пошуках пригод й жаданого прибутку: служив королю Польському, царю Московському Івану Грозному (залишив його дещо згодом, але небезпідставно вважається  «хрещеним батьком» Донського козацтва, окрім Запорізького), навіть султану Османської імперії Сулейману Пишному (щоправда, недовго – лише півроку). Отже, постать Вишневецького дивним чином поєднувала в собі ідейного захисника християнства й козацьких вольностей – та водночас завзятого шукача пригод.

Трагічна загибель Байди (не факт, що його можна ототожнити з реальним Вишневецьким, хоч існує знаменита дума про козака Байду) теж оповита легендами.

Зраджений союзниками, які обіцяли йому трон господаря Молдавії, проте видали туркам, він був жорстоко страчений за наказом султана в Стамбулі. Султан пропонував Вишневецькому прийняти магометанську віру, від чого той категорично відмовився: «Твоя віра, султане, поганая!». Тоді його, після катувань, скинули з високої башти, він зачепився ребром за гак, що стирчав зі стіни, і так мучився впродовж трьох днів, аж до смерті лаючи султана та його віру. Втім, французький посол у Стамбулі чомусь ані словом про це не згадує.

В будь-якому разі, життя Дмитра Вишневецького воістину гідне пригодницько-історичного роману авторства, можливо, самого Александра Дюма.

Ігор Сюндюков