Експорт врятує?

Державі потрібно якнайшвидше модернізувати енергетичний сектор, щоб уникнути в майбутньому повторення катастроф на зразок тієї, що відбулася на Вуглегірській ТЕС.

«Кількість аварій на українських енергогенеруючих станцій зростає швидкими темпами. Ми вже позбулися 900 МВт встановленої потужності на Вуглегірській ТЕС. Практично всі станції в країні або вже вичерпали свій ресурс, або знаходяться на межі. Відповідно, падають їхні виробничі потужності. При цьому рівень інвестицій... не витримує ніякої критики. Вже зараз можна впевнено прогнозувати: ще 4—6 років і Україна через вихід із ладу блоків енергостанцій з колись потужного експортера електроенергії Україна перетвориться на імпортера», — прогнозує генеральний директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко. За підрахунками Центру, на українських ТЕС зношеними є майже 60—80% обладнання.

Причина цього, за словами заступника генерального директора Центру досліджень енергетики Вадима Гламаздіна, проста — відсутність коштів. «А немає оновлення, то підвищується аварійність і система повільно йде до свого колапсу», — розповідає він.

Як уточнив «Дню» голова наглядової ради «Київенерго» Іван Плачков, протягом останніх двох років в енергетичну систему Україні залучили близько 2 мільйони євро. Переважно кредиторами виступають потужні міжнародні фінансові установи такі як ЄБРР, СБ та інші. В середньому щороку інвестували 1—1,5 мільярда євро (наприклад, «Енергоатом» — 300 мільйонів, «Укренерго», «Укргідроенерго»), відмітив він. Однак фінансуються переважно державні компанії, бо там існують бюджетні гарантії уряду. А от українські приватні компаній, продовжує Плачков, не є інвестиційно привабливі для міжнародних інвесторів, бо не мають гарантій.

На думку заступника голови ради Європейсько-українського енергетичного агентства Олени Рибак, міжнародні інвестори готові вкладати, але в Україні «ніхто не вміє створювати інструменти і механізми для отримання цих грошей».

За оцінками експертів, для модернізації сектору потрібно близько 4 мільярдів доларів. Де взяти ці гроші? Опитані «Днем» аналітики та учасники ринку відповідь на це питання бачать по-різному.

На думку Гламаздіна, треба переходити до ринкових тарифів на електроенергію. «У нас один із найнижчих в Європі та в країнах СНД тариф на електроенергію для населення. Нижчий — лише в Білорусі. При цьому в таких країнах як Німеччина, в 10 разів вище, ніж у нас. В деяких скандинавських країнах, наприклад в Данії, майже в 15 разів більше», — каже він.

Генеральний директор IMEPOWER Consulting Юрій Кубрушко вважає, що державі слід завершити приватизацію енергетичних об’єктів і дати можливість приватному власнику зробити електричні мережі безпечними та прибутковими.

У розмови про прихід ефективного приватного власника, який розпочне інвестувати в модернізацію цих об’єктів, не вірить директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар. «Ця теза, яка відповідає реаліям ЄС не спрацює в Україні, бо у нас немає ринку, тобто фактично немає конкуренції. Кожен сегмент енергосектору має «титульного» олігарха, який вибудовує монополію. Відповідно, завжди є варіант того, що отримавши у приватну власність той чи інший об’єкт, власник буде не стільки зацікавлений, щоб інвестувати, а щоб використати по максимуму залишковий ресурс у об’єкті, максимізувати свої прибутки та мінімізувати витрати. Звідси й походить плачевний стан нашої енергетики, не зважаючи на те, в якій власності (державній чи не державній) вона перебуває», — розповідає він «Дню». Хоча, визнає експерт, є надія, що потужний олігарх завдяки лобі отримає бюджетні кошти на модернізацію у вигляді якихось пільг чи дотацій. Однак, мільярдних інвестицій, переконаний експерт, все одно не надійде. До того ж, додає Гончар, варіант приватизації за нинішніх економічних умов не підходить ще й тому, що основні олігархічні групи в Україні після кіпрської «заморозки» своїх банківських рахунків з високою ймовірністю можуть потрапити в скрутне фінансове становище. «Не відомо хто і як багато втратив чи втратить, але очевидно одне, що сподіватися на такий як раніше потужний потік інвестицій з Кіпру не варто», — підсумовує він.

Щоб сектор почав оновлюватися, продовжує директор енергетичних програм Центру «Номос», потрібно домогтися нормальної прозорої роботи ринку, ефективної правової системи, поліпшувати інвестиційний клімат, регуляторне середовище і роботу АМК. Крім того, слід проводити синхронізацію роботи енергетичних мереж. А це не можливо зробити, додає експерт, без здійснення реформи в газовому та електроенергетичному середовищі. «Поки що наші мережі не працюють за європейськими стандартами... Ніхто не пустить в свою енергосистему виробника, чи генерацію, яка дестабілізує стабільну роботу його систему. Хто хоче інтегруватися, той повинен працювати на одній хвилі з ЄС», — пояснює Гончар.

Допомогти Україні в цьому може Енергетичне співтовариство, учасником якого є Україна. «Але Енергетичне співтовариство — це не каса, в якій можна взяти гроші, а механізм сприяння імплементації енергетичного законодавства ЄС», — говорить він. Виходячи з цього, каже Гончар, Україна має будувати енергетичний ринок без лапок з розвитком конкуренції, імплементацією правил ЄС, запрошенням потужних міжнародних гравців.

Експерти називають ще один шлях для вирішення проблем модернізації енергетичної генерації в Україні — експорт електроенергії. Із 45 тисяч вироблених МВт Україна споживає максимум 25—30 тисяч, розповідає голова наглядової ради «Київенерго». Відповідно надлишок можемо експортувати, але зараз цього Україна не робить, бо її систему не запаралелено з європейською. «І тільки через Бурштинский острів іде 650 МВт на експорт... Ми можемо вироблять вдвічі більше електроенергії... і продавати Європі. 20 тисяч МВт — це об’єм вживання, як дві Словаччини», — деталізує у коментарі «Дню» Плачков. Оскільки Україна є членом Енергетичного співтовариства, прогнозує він, то вона може домогтися цього за 2—3 роки.